Марафон медичної освіти «Революція в медичній освіті: людяність та емпатія завойовують світ», презентація посібника «Людяність та емпатія в охороні здоров’я» 

Поділитися

На відміну від патерналістського, людиноцентрований підхід орієнтується на підвищення довіри та співробітництва в охороні здоров’я. На всіх етапах надання медичної допомоги.

Професійні медичні працівники, як і відповідальні пацієнти — рівноважливі учасники співпраці. Повага та емпатія у спілкуванні між ними потрібні для творення партнерських стосунків, у яких на перший план виходить взаємодія людини з людиною. Відтак посібник «Людяність та емпатія в охороні здоров’я» створений саме задля того, щоб покращити загальний рівень якості цього спілкування. 

Завантажуйте посібник «Людяність та емпатія в охороні здоров’я» просто зараз, за цим лінком —> https://bit.ly/3KR6FrP, а якщо бажаєте мати паперову версію, вам сюди —> https://forms.office.com/r/g6kJGFkpN5 

Робота над цим посібником — кропітка справа багатьох людей, внесок яких є неоціненним. Ще одна ключова засада посібника — змінити викладання курсів комунікації у медичних ЗВО, і змістити фокус із прочитання лекцій на розвиток фасилітації й діалогу між студентами та викладачами. 

Саме тому кожна представлена у посібнику тема потребувала ґрунтовного підходу: «Ми працювали над ним понад рік, у нашій «майстерні людяності» разом із викладачками та лікарями різних ЗВО. Приблизно сім місяців ми відпрацьовували методики, підбирали теми. Ще пів року пішло на те, щоб оформити це у змістовну книгу. У ньому є вісім різних тем — від людиноцентрованого підходу до толерантності й побудови стосунків між лікарями й пацієнтами. Найскладнішим виявився блок про пацієнтську суб’єктність і здорові кордони між лікарем та пацієнтом. Ми усвідомили, що тут є велика прогалина і нам допомогли це деталізувати з юридичного боку», — ділиться Анастасія Леухіна.

Важливість проактивної ролі пацієнтів у взаємодії з лікарями також підкреслює Тетяна Гавриш: «Що має бути тією рушійною силою, щоб пацієнти почали виборювати своє право і забули  патерналістський підхід? Перекладання прийняття рішень на лікарів — частина певної «культури», яка не допомагає системі змінюватися».

Взаємодія лікарів і медичних сестер із пацієнтами передбачає не лише надання медичної допомоги, а й емоційне спілкування, обговорення абсолютно різних життєвих ситуацій, де потрібно вміти ефективно комунікувати. «Коли я навчалася в медичному університеті, нас вчили таким собі алгоритмам опитування: які запитання потрібно поставити та в якому порядку, щоб зібрати анамнез, поставити діагноз і далі лікувати. Коли ж ти на практиці приступаєш до роботи й спілкуєшся з пацієнтами, то зіштовхуєшся з абсолютно різними ситуаціями. Коли помер мій перший пацієнт, я пережила неймовірний шок. Я не знала як спілкуватися з родичами. Не розуміла як сказати дочці пацієнтки про смерть і як мені, лікарці, це прожити цю ситуацію. Це була тяжка травма і вихід тоді був лише один — перейняти досвід колег.  Тому й виникає таке сильне прагнення дати інструменти, щоб лікарі вже на додипломній освіті вчилися комунікації з пацієнтами», — каже Олена Ігнащук.

У закордонних медичних університетах значна увага приділяється курсам з комунікації — важливій складовій забезпечення успішності лікування. Сьогодні досвід наших медичних ЗВО показує тільки про перші кроки в цьому напрямку, про що й говорить Нана Войтенко

«В Академії Добробут ми займаємося післядипломною освітою. Тому ми бачимо чого майбутнім лікарям і лікаркам бракує. Наших лікарів не навчають комунікації, яка дуже важлива у роботі медичних фахівців. Курси та гайди з комунікації обов’язкові в закордонних університетах. Я дуже рада, що ми тепер теж маємо сучасний посібник з людяності та емпатії. В нашому ЗВО лікарі Добробуту вже проводять подібні курси з комунікації для інтернів. А з появою цього підручника ми зможемо інтегрувати фундаментальний курс у наш навчальний процес. Крім того, я вважаю, що такий курс потрібно вводити на рівні додипломної освіти».

Роль викладачів важлива у підвищенні довіри серед майбутніх медичних працівників і пацієнтів. Олександра Палагіцька підкреслила необхідність інтеграції викладацьких кейсів у курси, адже саме особисті приклади допомагають студентам і студенткам розуміти практичну важливість вивченого: 

«Людяність та емпатія про довіру та її здобуття. І розбиратися з тим як будувати довірливі взаємини маємо ми, викладачі. Потрібно інтегрувати особисті приклади, а не тільки добре читати курс. Студенти мають відчути певну культуру, яку потім зможуть принести й у свій заклад. Викладач має давати власний приклад і бути частиною освітньої культури студентів, яка згодом допоможе будувати корпоративну культуру в закладах охорони здоров’я».

Про цінність особистих прикладів зазначає й студентка Буковинського державного медичного університету Катерина Геруш: «Студенти мають знати та розуміти для чого вони вивчають той чи інший матеріал. Суха теорія зараз відходить на другий план. Кожен діалог, кожна прочитана лекція сприймаються якщо є власний приклад викладача, який показує як ми можемо щось змінити і для чого. До речі, це може бути причиною того, що студенти-медики рідше обирають теоретичні гуманітарні неприкладні предмети, адже хочуть знати як використовувати отримане знання на практиці»

Отже, посібник «Людяність та емпатія в охороні здоров’я» це не збірка лекцій і не методичка. Це корисний інструмент, який наповнений різними кейсами, відео та рефлексіями. У посібнику є багато алгоритмів і схем, але основний фокус іде на комунікації з пацієнтами в різних ситуаціях. Тож і практичний досвід авторів детально зображений у посібнику, завдяки опису їхньої власної комунікації з пацієнтами та випадками з практики.