Майстерні «Спільновчання» як практика навчання дорослих навичкам комунікації

Поділитися

З початку 2025 року в Проєкті діють майстерні «Спільновчання». Чотири групи освітян і практиків медичного світу, кожна з яких за цей час провела близько семи зустрічей: понад 70 учасників, вісім фасилітаторів, 28 зустрічей у форматі групи рівних. Цікаво, що це за формат і як він працює на користь самоосвіти дорослих і сформованих фахівців? Про це читайте далі.  

Не лекція. І навіть не тренінг 

Майстерні «Спільновчання» побудовані у форматі групи рівних, де одразу два фасилітатори — представники освітян і практиків. Тут немає класичної ролі «експерта», який знає відповіді. І немає «слухачів», які ці відповіді мовчки «конспектують». Усі залучені до спільнотворення.  

Якщо подивитися на майстерні спільновчання крізь призму андрагогіки — теорії навчання дорослих — стає зрозуміло, чому цей формат виявився настільки органічним для учасників. 

Дорослі навчаються інакше. Для них важливо: 

  • бачити практичну цінність навчання; 
  • спиратися на власний досвід; 
  • мати можливість впливати на процес; 
  • розв’язувати реальні, а не відірвані від контексту завдання. 

Саме ці принципи лежать в основі майстерень. 

Тут немає наперед заданої «правильної» програми — вона формується із запитів учасників кожної окремої групи. І хоч теми різні в кожної групи, та всі вони навколо комунікації, емпатії та людяного підходу.  

Теми, які учасники обирали до спільного дослідження та навчання стосувалися навичок емпатійної та ефективної комунікації. Особливо великим був запит на роботу з поганими новинами та критичними ситуаціями, інструменти та протоколи для роботи з ними. 

Подолати розриви між освітніми програмами та практичним досвідом  

Один із ключових контекстів, у якому варто розглядати ці майстерні, — це розрив між формальною медичною освітою й вимогами реальної практики. Ці два контексти потребують синхронізації і майстерні рухаються в цьому напрямі.  

Навички комунікації, емпатії та людиноцентричного підходу не лише на часі, а й невідʼємна частина медичного середовища, де пацієнти в центрі системи. Водночас у навчальних програмах медичних закладів вищої освіти ці теми часто представлені фраґментарно і подаються, як зовсім не важливі знання. Водночас практики скаржаться на недостатність часу для емпатійної комунікації, часто посилаючись на можливе вигорання. Хоча на майстернях ми розвіюємо ці міфи і говоримо, що опанувати навички емпатії — необхідна властивість саме для профілактики вигорання, якщо правильно послуговуватися інструментами.  

У результаті лікарі й викладачі опиняються в ситуації, коли «чули про це», але не завжди розуміють, як саме це працює. І чи працює взагалі?  

Майстерні спільновчання частково відповідають на цей виклик. 

Вони не замінюють формальної освіти, але створюють простір, де можна: 

  • розбирати реальні ситуації; 
  • практикувати інструменти;  
  • чути досвід колег; 
  • і поступово інтеґрувати ці навички у свою практику.  

Потенціал для системних змін 

На цьому етапі майстерні спільновчання можна розглядати як пілотний формат. Але вже зараз видно їхній потенціал ширше, ніж окремий освітній проєкт. 

Ідеться про можливість: 

  • доповнювати формальні освітні програми практико-орієнтованими форматами; 
  • розвивати спільноти викладачів і практиків; 
  • поширювати фасилітаційний підхід до навчання; 
  • і, зрештою, змінювати культуру медичної освіти в бік більшої людиноцентричності. 

Від знання — до дії 

Важливо, що в цьому форматі комунікація та емпатія вже не є «м’якими навичками» в теоретичному сенсі. 

Вони стають предметом роботи. Адже недостатньо просто мовчки призначити лікування. Лікарі не можуть повідомити погану новину пацієнтові і зникнути. А як розв’язувати конфлікті ситуації? Як говорити на чутливі теми чи спільно приймати рішення щодо лікування? Що робити, коли пацієнт агресивний? 

Ці знання — це не «розкішний максимум», а «базовий мінімум» сьогодення.  

Ці питання не мають універсальних та коротких відповідей. Але вони потребують простору, де їх можна досліджувати. Вони мають звучати як в закладах освіти, так і серед практиків!  

Саме таким простором і стали майстерні.