Лідер проєкту Мартін Рааб про життя, покликання та медицину
Поділитися
Зайшовши у трохи незвичну локацію зйомки, Мартін Рааб оглядає знімальний майданчик й вітається з усією командою. Лідер україно-швейцарського проєкту «Розвиток медичної освіти» посмішкою дає знати, що в приміщенні направду прохолодно і скромно просить про горнятко кави.
Оператори налаштовують світло, чіпляють мікрофони. Характерна відмашка від «режисера постановки» Жені сигналізує про початок запису. Сторонні звуки стихають, зйомка починається.
— В Україну я вперше приїхав у 1999 році, коли мене попросили дослідити ситуацію з охороною здоров’я матері та дитини, а також як можна покращити стандарти, — мовить Мартін. — Делегація Міністерства охорони здоров’я звернулася до посольства Швейцарії й попросила про підтримку. Далі посольство звернулося до Швейцарського інституту тропічного та громадського здоров’я, де я тоді працював. Так все і почалося.
Інтерв’юерка Інга Байєр цікавиться як швейцарець з інженерною освітою в біомедицині потрапив в охорону здоров’я. Мартін одразу підхоплює:
— Так, я отримав ступінь інженера з біомедицини, але незабаром почав більше працювати з організацією охорони здоров’я. Ми розбиралися в тому, що потрібно для покращення медичних послуг. На початку 1999 року мова йшла про інфраструктуру та нове медичне обладнання.
Не пройшло й 10 років після здобуття незалежності, а в Україні ще досі відчувалися стандарти Радянського союзу. Тоді ж була досить погана економічна ситуація, Україна не могла дозволити собі придбати необхідне сучасне медичне обладнання для догляду за немовлятами та новонародженими. Й особливо за новонародженими, які перебувають у важкому стані, бо для цього необхідне спеціалізований інструментарій.
Ми зачаровано слухаємо розповідь про початок українських нульових, а у пам’яті виринають спогади — в кого дитячі, в кого не дуже.
— Оскільки тоді мене розглядали як експерта з медичного обладнання, — продовжує Мартін, — то я був запрошений підсумовувати ситуацію в країні та з’ясувати, що потрібно для її покращення. Потім був написаний звіт від імені уряду з проханням про державні кошти для придбання нового обладнання. Ну і в цьому випадку моя освіта в галузі біомедичної інженерії була досить актуальною. Потім я отримав іншу освіту і здобув ступінь у сфері охорони здоров’я, спеціалізувався на цифровізації у сфері охорони здоров’я.
— Раніше я була журналісткою, й на все життя залишуся допитливою, адже завжди шукатиму правди. Навіть маючи вже іншу професію, — говорить Інга. — А що вам допомагає бути ефективним працівником в іншій сфері?
— Потрібно знати трохи медичну інженерію та механіку, електроніку, й водночас біологію та медицину. На той час я мав досить широку освіту. І, можливо, це і є частина мене — завжди знати трохи більше у сфері, де я працюю. Спочатку коли ти багато працюєш із медичним обладнанням і прикладною медичною інженерією, то швидко розумієш, що недостатньо просто поставити обладнання. Якщо у вас немає систематичного підходу, то ви не використовуєте частину обладнання, або обладнання не обслуговується належним чином чи неправильно використовується, бо немає перекладених інструкцій з експлуатації. Тому потрібно цікавитися й людськими ресурсами, які пов’язані з технологіями, заглиблюватися в логістику, знати норми та правила експлуатації обладнання.
Ось такими є перші 10 хвилин розмови Мартіна та Інги. Дуже радимо переглянути це інтерв’ю, щоб глибше поринути в ретроспективний контекст охорони здоров’я і розвиток медичної освіти в Україні.
Переглянути інші випуски марафону медичної освіти можна тут —> Марафон медичної освіти (mededu.org.ua).