Другий випуск марафону медичної освіти присвячений темі людяності та емпатії в роботі медика

Поділитися

Усі ми хоч раз у своєму житті стикалися з проблемою комунікації між лікарем і пацієнтом, або чули від знайомих оповідки таких історій. Від банального «Мені не пояснили мій діагноз та не розповіли, що робити далі», — До більш кричущих проблем на кшталт «лікар накричав, вигнав із палати». Та чи варто всю відповідальність покладати лише на лікаря? Чи це систематична проблема української медичної системи? А можливо це прогалина медичної освіти, яка не вчить лікарів комунікації?

Проблема комунікації між лікарями й пацієнтами дуже глибока. Вона коріниться не лише в медичній освіті, а й у культурі комунікації в суспільстві загалом. Спілкування між лікарями й пацієнтами безумовно надважливе для обох сторін, адже часто на прийомі ми говоримо не лише про лікування, а й про інші супутні речі. І тут вже постає питання довіри. Тому важливо відкрито говорити про проблеми комунікації, якщо вони виникають, щоб зрозуміти причини та підібрати інструменти для налагодження. 

«Так, я думаю, що ця проблема наявна. Насправді коли людина тяжко хворіє, то вона рано чи пізно дізнається про свій діагноз. Я зараз говорю і про себе, і про таких пацієнтів як я. Важливо, щоб цю новину тобі повідомив саме лікар, який має доволі гарно розбирається в тому як повідомляти людям погані новини. Саме те, як і хто з тобою комунікує про погані новини — дуже сильно впливає на твоє подальше лікування», — вважає Іван Зеленський, засновник благодійного фонду пацієнтів «Крапля крові», член групи експертів та фахівців, що залучаються до роботи Постійної робочої групи МОЗ України, радник виконавчого директора з доступу до лікування БФ Пацієнти України.

Тетяна Степурко, керівниця проєкту «Розвиток медичної освіти» ділиться результатами одного з досліджень, яке через декілька тижнів буде представлено широкому загалу. Одним із запитань в анкеті, яку використовували при опитуванні, стояло запитання про комунікацію між лікарями й пацієнтами. «Приблизно 60% пацієнтів дізнаються свій діагноз від лікаря. Тобто, 40% пацієнтів НЕ дізнаються свій діагноз від лікаря. Цифра майже в половину реально лякає. Тобто пацієнти приходять до дому і вже дистанційно, в електронному форматі, бачать висновок лікаря. Вони лишаються з цією інформацією сам на сам. Мене як людину це реально жахає. Інше питання, а як ті 60% дізнаються інформацію про хворобу від лікаря? Тут також є нюанси. Лікар може сказати «рак» і більше нічого не пояснити, а може сказати, що з вашим захворюванням є відповідне лікування. Люди мають виходити з лікарні врятованими, але травмованими», — додає Тетяна.

Лікарка, популяризаторка наукового підходу в медицині, блогерка Наталія Лелюх погоджується, що проблема комунікації між лікарем і пацієнтом існує, і вона не поверхнева. Крім того, потрібно ж говорити не лише про негативні аспекти взаємодії лікарів і пацієнтів, а й про позитивні, що наявні, але часто лишаються без уваги: «Зараз у багатьох приватних клініках є можливість залишити відгук одразу після прийому. Так от хороших відгуків майже не лишають. Позитивний зворотний зв’язок можуть надати тільки якщо лікар чи лікарка попросить. Ось ця відсутність культури спілкування й надання зворотного зв’язку, чіпляє культуру спілкування взагалі. А вона знаходиться і в юридичному полі, і в лікарському, і в полі емпатії, і стосується розуміння проблеми іншої людини», — додає доктор Наталія. У кращих світових практиках управління наявність проблеми сигналізує про початок пошуку помилок і передуванню їх повторення. Іван вважає, що українському медичному персоналу варто звернути увагу як вчиться комунікувати західне суспільство. Наталія вважає, що негативне ставлення до лікарів є наслідком мас-культури та наводить приклади фільмів і серіалів, де лікарів згадують стереотипно. Потім ці уявлення транслюються в суспільстві. Таким чином призма, через яку сприймають лікарів дещо викривлена. Важливо згадати й про вигорання серед лікарів, бо тим, кому часто доводиться бачити людський біль, важко переживати цей досвід. «Це питання потребує величезних досліджень і вкладень. Зараз спираючись на свій досвід, я можу сказати наступне. Перше, що треба спробувати зрозуміти усім: і лікарям, і пацієнтам — медична допомога повинна бути доступна 24 на 7, а лікар має бути доступний у години своєї роботи. Тоді, коли ми цю формулу приймемо, то і в лікарів буде час на зріст. Маленький стрес дає можливість для розвитку, надмірний стрес зупиняє», — коментує Наталія Лелюх.

А й справді, кожному потрібно вчитися кайфувати від своєї роботи. А ще й від того, чим ти живеш окрім роботи. Важливо навчати медичних працівників берегти себе. Але важливо й навчатися робити конкретні речі, щоб твої пацієнти взаємодіючи з медичною системою відчували менше болю. «Люди, які дізнаються про важкі діагнози, часто страждають не через діагноз, а через байдужість, хамство й відстороненість у лікарнях», — висловлює тезу Анастасія Леухіна, яка разом із викладачками медичних ЗВО Наталією Повар й Оленою Коротун та іншими освітянками розробили курс «Людяність та емпатія в роботі медика» для своїх студентів. Крім того, пані Наталя та пані Олена вже мають досвід впровадження цього курсу. 

«Коли у 2018 році я потрапила в реанімацію, то була вражена професіоналізмом і людяністю медичних сестер. Мене здивувало як вони працювали! Я захотіла допомогти їм краще демонструвати емпатичне ставлення для того, щоб вона ще більше відчувалася пацієнтами. Тоді мені здалося, що було б дуже непогано практикувати комунікативні навички, яких, наприклад мене і багатьох моїх колег не навчали. Аж раптом Анастасія Леухіна запропонувала створити такий курс і звичайно я погодилась на участь», — ділиться пані Наталія. 

Олена Коротун коментує: «Для мене відкриттям було те, що комунікації дійсно можна навчитися. Є дуже практичні протоколи й методики, що вчать саме комунікаціям. Наш курс в першу чергу для лікарів, тому що він полегшує їм життя. Комунікативним навичкам можна навчитися і це зменшує проблеми в роботі, конфлікти, психологічний тягар і з рештою наше вигорання. Впровадження таких курсів у медичних ЗВО — відповідальна річ, адже це стосується і питання академічних годин, й інших адміністративних аспектів. Я дуже хочу подякувати нашій адміністрації за відсутність спротиву. Розумієте, такий був попит у студентів і зворотний зв’язок на цей курс, що як тільки я сказала, що в нас є чудова ідея створення нового курсу, то перше що мені відповіли — давайте!»

Курси з комунікації у тому чи іншому форматі присутні у багатьох медичних університетах і цей курс не є новим за формою, але точно є унікальним за змістом. Розробниці курсу відзначають низку відмінностей цього курсу від вже наявних. По-перше, цей курс дуже практичний, він базується на тих методиках і протоколах, які реально можна втілити в життя: всі методики побудовані на реальних випадках, кейсах і сценаріях. По-друге, всі поради, які є у цьому курсі базуються на партнерському ставленні у стосунках лікар-пацієнт.

Попри таке позитивне сприйняття курсу адміністрацією та студентами-медиками ми й зараз бачимо скепсис серед лікарів, які переконані, що всі ці речі не працюють на практиці. Однак коли вони самі стикаються з певними непорозуміннями у комунікації з пацієнтами й дізнаються, що є протоколи як виходити з таких ситуацій, вони стають позитивніші.

Те, що може зчитуватися пацієнтами як байдужість — може насправді бути простою розгубленістю й невмінням донести свою думку. Коли ж пацієнти стають партнерами, вони беруть частину відповідальності й на себе — залучаються до прийняття рішень щодо свого здоров’я та дій.

Дякуємо, що дивилися разом із нами цей прямий ефір. Переглянути інші випуску марафону медичної освіти можна за цим лінком —> http://mededu.tilda.ws/marathon.