Четвертий випуск марафону медичної освіти про роль первинної ланки у боротьбі з ВІЛ

В Україні приблизно кожна 165-та людина живе з ВІЛ. Багато хто не знає про свій ВІЛ+ статус, бо суспільство недостатньо поінформоване щодо поширення, запобігання й лікування вірусу. Сьогодні епідемію ВІЛ в Україні можна подолати за умови масового тестування населення. Якщо кожна людина знатиме свій ВІЛ-статус, шанси отримати чи передати вірус комусь стануть мізерними. Тож у Всесвітній день боротьби з ВІЛ/СНІДом упродовж четвертого випуску марафону медичної освіти ми розмірковували про наступне:

• як допомога людям із ВІЛ стала частиною роботи первинки — якою є роль ПМД, які можливості наявні, з якими викликами працюємо,
• бачення ролі ПМД щодо боротьби з ВІЛ, реакція на нові зобов’язання,
• переведення супроводу ЛЖВ на ПМД, позитивні зрушення,
• як зараз виглядає супровід ЛЖВ, чим відрізняється підтримка ЛЖВ на первинці й у спеціалізованих закладах (ВІЛ-центрах),  роль медсестер і медбратів в супроводі ЛЖВ,
• групи рівних як можливість поширення досвіду серед лікарів і лікарок, які підтримують пацієнтів із ВІЛ.

Сімейний лікар і сімейна лікарка дуже важливі для першого контакту пацієнтів із системою охорони здоров’я. У певному сенсі сімейні лікарі — це гейткіпери охорони здоров’я, які проводять діагностику, профілактичні заходи й надають лікування. Для людей, які живуть з ВІЛ роль сімейних лікарів є значущою. Відтак і діалог у них може будуватися на довірі.

В Україні стосунки між сімейними лікарями та пацієнтами, які живуть з ВІЛ інфекцією почали вибудовуватись у результаті реформи системи охорони здоров’я. «На жаль, не зважаючи на значні успіхи нашої країни в боротьбі з епідемією ВІЛ і СНІД, за даними ВООЗ Україна залишається країною з високим ризиком інфікування ВІЛ серед країн центральної Європи та Азії. Сьогодні програма медичних гарантій окреслила чіткий перелік медичних послуг і лікарських засобів, які держава гарантує кожному пацієнту відповідно до його клінічних потреб. Мета НСЗУ — швидке діагностування, вчасне виявлення інфекції та призначення препаратів антиретровірусної терапії», — каже Руслана Дутчук, головна спеціалістка відділу клінічної та наукової експертизи Департаменту стратегії універсального охоплення медичними послугами, НСЗУ.

«Для мене тема ВІЛ дуже близька, я працюю ЛЖВ близько 3-х років. Для мене, як лікаря загальної практики, дуже важливо, щоб люди, які приходять за медичною допомогою були повністю зі мною відверті. Щоб я розумів яке лікування їм потрібно, яке скерування, які скринінгові анкетування треба провести, які додаткові профілактичні заходи необхідні саме для цієї людини», — ділиться сімейний лікар Дмитро Скіргіко,  сімейний лікар мережі ЛЖВ «100% життя». Сімейні лікарі та лікарки у щоденній роботі мають справу не з окремими хворобами, а з пацієнтами. І для кожного лікаря пацієнт — людина, яка потребує допомоги. «Потрібно розуміти, що коли людина дізнається про свій ВІЛ позитивний статус, для неї це важко. І хто як не лікар загальної практики може першим надати психологічну допомогу, направити до вузького спеціаліста або до психолога, перенаправити за соціальним спектром послуг», — додає Дмитро.

Роль сімейного лікаря цінна в діагностиці ВІЛ-інфекції. Своєчасна діагностика — важливий етап, який допомагає людині з ВІЛ жити повноцінним життям. «Я 100% за те, щоб діагностику проводили сімейні лікарі, які краще знають сім’ю та обставити в яких живе родина. Саме вони можуть надати допомогу, мотивувати членів родини ще раз пройти тестування», — каже лікарка-інфекціоністка Ірина Раус, лікарка-інфекціоністка, педіатриня, київського міського центру профілактики та боротьби зі СНІДом. 

«Тестування повинно пропонуватися кожному, не на основі симптомів, а як частина рутинного догляду за своїм здоров’я. Раз на рік — маст хев. Якщо це постійно повторювати пацієнтам, то через рано чи пізно буде позитивний ефект. Якщо кожен сімейний лікар почне розповідати своїм пацієнтам про те, що потрібно тестуватися, що з ВІЛ можна жити, закликатиме людей лікуватися якщо щось не так, то й стигматизація зникне», — ділиться Валерія Рачинська, людина, яка живе з ВІЛ, співробітниця БО «100% Життя».

Для того, щоб побудувати стосунки у яких є довіра та повага між людиною, яка живе з ВІЛ і сімейним лікарем, потрібно навчати лікарів і медичних сестер, щоб вони були обізнаними в цій темі. Часто нетолерантне ставлення зумовлено недостатністю знань про ВІЛ-інфекцію. Сьогодні для медичних працівників є багато онлайн-курсів на сайті НСЗУ й Центру громадського здоров’я з тематики ВІЛ інфекції й вони допомагають краще розібратися у темі. «Я працюю медичною сестрою вже багато років і неодноразово стикалася з ситуаціями коли є дискримінація людей з ВІЛ. Мене це обурює. Я дуже толерантно ставлюся до всіх людей, тому для мене кожен пацієнт є рівним», — каже медична сестра 7-мої амбулаторії, КНП ЦПМСД 1, Дніпровського району, Анна Асанова.

Важливо, що сьогодні увага звертається не лише на такі речі як лікування та діагностування пацієнтів, а й на культивування емпатичного ставлення до ЛЖВ серед лікарів. «Дуже круто, що НСЗУ і Центр громадського здоров’я ініціює створення курсів не лише з хард скілів. Зараз ми говоримо й про м’які навички, які стають перевагою як у фінансових моментах, так і в спілкуванні з пацієнтом», — каже Дарина Дмитрієвська, сімейна лікарка, консультантка україно-швейцарського проєкту «Розвиток медичної освіти».

Дякуємо, що долучилися до нашої дискусії про важливе. Переглянути інші випуску марафону медичної освіти можна за цим лінком —> Марафон медичної освіти (mededu.org.ua). До речі, команда Твій сімейний лікар підготувала постери із закликом дізнатися свій ВІЛ-статус та QR кодом, по якому можна знайти найближчий пункт тестування у вашому місті —> https://bit.ly/3Ea3c44