Агенти змін вже серед нас

Нам ціннісно рухатися в єдиному векторі з такими потужними фахівцями та фахівчинями й радісно вашим успіхам! Вмощуйтеся зручніше, беріть теплий чай, далі буде неймовірний лонгрід.

«Ямки втягувалися в горлі у дівчинки під час кожного подиху, жили напиналися. А обличчя відливало з рожевого в легенький ліловий колір», — це частина з повідомлення, яке з’явилось у месенджерах студентів 5 курсу Буковинського державного медичного університета пізно ввечері. Часу обмаль. Потрібно поставити діагноз та призначити лікування.

Цей кейс, позичений з оповідання Михайла Булгакова «Сталеве горло», студенти розв’язували напередодні пари про дифтерію. В результаті доцент кафедри педіатрії та дитячих інфекційних хвороб БДМУ Олена Коротун отримала від студентів більш ніж 30 розгорнутих відповідей, деякі з яких сягали 17 сторінок. За свою активність учасники отримали додаткові бали до модулів.

Pediatric challenge — так Олена назвала власну систему додаткових знань для студентів. У межах цього челенджу студенти (переважно з Індії та Африки) добровільно беруть участь у різних завданнях, отримуючи натомість заохочення у вигляді балів. До виконання необов’язкових задач долучається кожен зі 103 студентів 8 груп курсу. «Справа не в балах, нам просто цікавий інтерактивний формат навчання. Лекції та презентації — це, відверто кажучи, нудно. В Олени Коротун натомість чимало взаємодії та комунікацій з нами», — пояснює одна зі студенток.

«Через карантин ми перейшли до онлайн-формату навчання, тоді як у мене дуже відповідальний та ключовий курс з педіатрії. Я не хотіла, щоб студенти втратили цей семестр і почала давати їм позалекційні завдання. Це дуже вмотивувало дітей», — розповідає Олена.

Упродовж курсу студенти знімали ролики, готували для інших груп клінічні кейси та змагалися за найкращий опис історії хвороби. Вони отримували в чати повідомлення з завданнями, цікавими відео або, наприклад, рентген-знімками, які потрібно було швидко описати. Студенти не мали багато часу на вивчення додаткового матеріалу для відповідей на клінічні кейси. В реальному житті лікар має швидко приймати рішення.

«Студенти обговорюють кейси у чатах та спільних документах. Такі творчі завдання й проблемно-орієнтоване навчання формує у майбутніх лікарів клінічне мислення, навички роботи в команді. Вони вчаться спілкуватися, чути думку колег і вміти приймати рішення самостійно та швидко», — пояснює колега Олени.

Для того, щоб студенти підготувалися до здачі тестів і мали змогу прочитати конспекти з усіх тем, Олена вигадала «суперчелендж». Кожна група робила конспекти модулю у вигляді графіків, схем і мнемоніки — візуалізувала інформацію у вигляді зображень, символів або предметів для створення асоціацій і полегшення запам’ятовування. Усі конспекти були доступні на спільному диску, а кожен студент при цьому голосував за найкращий проєкт.

На розробку такої системи Олену надихнув цикл «Зворотний зв’язок» від нашого проєкту. Вона почала впроваджувати форму зворотного зв’язку після кожної пари. Відповіді студентів допомогли зрозуміти, в чому є мотивація та інтерес студентів.

Студенти цінують професійність та людяність. «Мені особисто дуже цінно, що моя викладачка намагається правильно вимовляти та запам’ятати наші імена. Вони не є легкими у вимові, але цей індивідуальний підхід до кожного дозволяє відчути себе прийнятим у новому середовищі», — пояснює староста однієї з груп Олени.

Неймовірно, але Олена викладає переважно іноземним студентам, володіє декількома мовами, готує студентів до тематичних конференцій, пише грантові заявки, відповідає за наукову роботу кафедри, бере активну участь у наших проєктах (зокрема веде «групи рівних») і виховує з чоловіком двох дітей! До всього цього викладачка має з кожною групою окремий чат і кожен студент має змогу їй написати.

«Наші чати мене дуже надихають. Студенти можуть обговорювати як питання, що стосуються навчання, так і організаційні проблеми. Я знаю, як це бути студентом в чужій країні і як важко адаптуватися, тому по можливості допомагаю. Щодо навчання, то спочатку, коли через різницю в часі студенти писали мені в чат о 5-й ранку в суботу, я злилась. Але коли я усвідомила, що перше, що робить дитина ранком вихідного дня — це вивчає педіатрію, вирішила не сваритися. Ми домовилися вимикати звук у месенджерах і відповідати тоді, коли кожному із нас зручніше».

Проте доброзичливе ставлення до студентів не скасовує вимогливості та відповідальності перед майбутніми пацієнтами: «Я не ставитиму оцінку за незнання. Сьогодні студент при навчанні ставить неправильний діагноз, а завтра в роботі він когось так вб’є. Педіатрія — ключовий предмет і тут я доволі жорстка зі студентами».

Зараз одним із професійних інтересів Олени є розробка курсу з комунікацій для майбутніх лікарів: «Я бачу великий запит на це. Лікарі часто відчувають безпорадність. І те, що видається пацієнтам та їхнім родичам як хамство, насправді є внутрішньою розгубленістю і стресом. Повірте, лікарю непросто повідомляти погані новини, мати справу з наляканими пацієнтами та родичами. Їм теж буває страшно. Комунікації їх не вчили, тоді як певні алгоритми та правила допомогли б їм краще взаємодіяти з пацієнтами».

Ну й на останок від себе хочемо додати: вся команда Україно-швейцарського проєкту «Розвиток медичної освіти» радіє коли якомога більше фахівців і фахівчинь можуть надихнутися таким потужним прикладом. Нам надважливий зворотний зв’язок від вас. Діліться більше!